Бабуся вмирати не любила. Павло Паштет Белянський

Про що книжка? Шахтарське селище. Три покоління однієї сім’ї. Люди, які намагаються жити у проміжках між війнами. «Бабуся вмирати не любила» — книга автобіографічна, тому що автор писав про свою родину. І водночас вона універсальна, бо описує події, явища, характери та долі, які дозволяють зрозуміти Донбас — і людей, які там живуть. Останніми роками цей регіон, здавалося, став розділом з нашого минулого — але тепер він перетворюється на розділ з нашого майбутнього. Нам буде легше розібратися в ньому, якщо ми в нього вдивимося. Книжка, яку ви тримаєте в руках, допоможе кожному зробити це. Чому варто прочитати? • Незвичайні голоси у сучасній українській літературі дуже цінуються. От і Белянський має славу автора «з народу». Історія власного життя, відсутність письменницького вишколу робить його текст сміливим і вільним, позбавляє від непотрібної вигадливості, клішованих сюжетних ходів, насичує «правдою життя». • Книжка має бунтарський вайб, концентрує у собі світобачення людей Донбасу. чи то вони різношерстний набрід люмпенів, чи заручники обставин і тяжкого життя — можна скласти свою думку саме завдяки цьому «незручному» роману. Про автора: Для когось ім’я Павла Белянського стало відоме через його блог, для інших — після перегляду фільму «Я працюю на цвинтарі», знятого за мотивами його напівавтобіографічного роману і за його ж сценарієм. Однак цей гострий в’їдливий авторський стиль вже починають впізнавати дедалі частіше. Письменник має строкату біографію: народився на Луганщині, закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, і за своє життя встиг попрацювати охоронцем, вантажником, експедитором, журналістом, рекламістом… та відкрити свою фірму з виготовлення надгробків. Видавався у незалежних видавництвах, написав понад 100 оповідань та кілька романів. Зараз воює в лавах ЗСУ.