Вівсяна банда. Вітер у гривці. Кольб С.

«Вівсяна банда» — серія кумедних історій про коней і поні. У першій книзі головні герої поні Шоко і Кекс разом з іншими чотириногими їдуть у нову домівку. Альо з цією садибою діється щось дивне: у стайні цілу ніч чути якісь моторошні звуки, а в селі ходять чуйні, що там мешкають... привиди! Хочете знати, чим усе закінчиться? Тоді швидше беріться до книжки. Одне скажемо точно — нудьгувати не доведеться!

Детальніше про книгу:

Якщо ви любите тварин, тім паче коней, альо не знаєтеся на їхніх мастях, — час читати про Кексу. Саме так, про Кексу. Але не про кекс, який смачний і який випікають у духовці, а потім від нього не залишиться й крихти. Кекс — кінь. Такий же кінь, як і Шоко, Оле, Тоні чі Графиня. Серед них є поні – це Шоко й Кекс, є мерин — Оле, є гафлінгер — Тоні й найпрекрасніша з найкращих — Графиня. Ця вівсяна банда має мільйон ідей і сотні витівок на шкірного. І їм ніколи точно бити байдики: потрібно ж спіймати привида, а для цього треба провести розслідування. Не смійтеся і не дивуйтеся: поні-детективи є. Тепер мені здається, що поні-детективи ефективніші, ніж люди-детективи.

Після анотації можна подумати, що це точно весела й точно пригодницька історія. Це справді так, але ж якби все було настільки просто. Чотириногі та хвостаті друзі переїдуть на нову ферму, де на них чекатиме привид. Точніше, не на коні, а на їхніх двоногих друзів — батьківщину Блюмляйнів. Звісно, Тоні, Кекс, Шоко, Оле та Графиня спіймають привида та зроблять так, що їм не доведеться знову кудись переїжджати. Адже нова ферма — це більш ніж добре: можна роздраконити макоцвітних кудкудакалок (ну класно ж Шоко назвавши чванькуватих курок), познайомитися з витонченою кицькою Амалією чи добрим псом Бруно або ж улаштувати справжні перегони. Не думайте, що це просто так повість. Якщо вона смішна, це ще не значить, що від неї тільки одна користь — сміх. Коли ви почнете плутатися, хто ж Тоні — мерін чи поні, чи це Шоко — мерін, не гафлінгер, висока ймовірність того, що ви полізете в Інтернет і будете шукати різницю між поні та гафлінгером. Також вас може збентежити словосполучення холоднокровний кінь. І ви знову ґуґлитимете, і прочитаєте, що є чистокровні коні, теплокровні (напівкровні) та холоднокровні. Перші — це ті, які не схрещувалися протягом усіх поколінь з іншими породами. В інших кожні 4-5 поколінь потрібно приливати нову кров чистої породи, це верхові коні. А треті – ваговози. Це не занудство, не думайте. Дитячі книги, у яких головні герої тварини, часто змушують дізнаватися про цих тварин значно більше, ніж ви могли знати раніше. Як на мене, це найкраще в повісті «Вітер у гривці». Тепер — приємна новина для тих, хто не захоче розплутувати таємниці холоднокровності та теплокровності коней. У книзі дотепні ілюстрації та красиве оформлення. Ніна Дуллек намалювала книгу так, що кожного героя й кожну героїню хочеться роздивлятися. А портрети Шоко Суперпоні чи інопланетних коней – це щось особливе.

Усі персонажі з характером, і всі різні. Наприклад, тільки Кекс робитиме голосний пу-кк і лише Графиня буде гордою й найкращою з найпрекрасніших. Проте тільки Тоні казатиме: «І шо вже гето такеє?» І цими своїми «щося єк бабахне», «вельми жєско», «гето-у?» добряче веселитиме й часто нагадуватиме Геґріда чи Великого Дружнього Велетня.

Було б дуже нечесно, якби Суза Кольб написала лише «Вітер у гривці», і на цьому історія Графині, Шоко, Кексу, Тоні й Оле закінчилася. Альо в серії «Вівсяна банда» сім книг, тобто попереду ще шість пригод, шість нових і таких же видатних витівок!